Шкіра натуральна. Ч.1
Для верха взуття використовують широкий асортимент шкір з різної сировини, різних методів дублення, різних способів обробки лицьової поверхні. Виділяють такі групи шкір для верха взуття: з шкур великої рогатої худоби, спилок, свинячі, шевро та козлину, шеврет, кінські, велюрі, нубук, лакові, замшу.
Для верху взуття переважно використовують шкури великої рогатої худоби.
Загальні вимоги до зовнішнього вигляду шкір викладені у відповідних стандартах на види шкіри.
Шкіри хромового та інших методів дублення для верха і підкладки взуття повинні бути нежорсткими, повністю продубленими і прожированими, рівномірно пофарбованими, з неламким, не липким і рівним по всій площі покриттям, без садки, стяжки і вітдушистості вищих за норми встановлені відповідними державними стандартами або технічними умовами.
Шкіра повинна бути добре обрізаною і виструганою по всій площі, без плям, зморшок і смуг, без помітних відбитків малюнка кровоносних судин, з гладкою, звільненою від залишок мездрі, бахтармою.
Лакові шкіри повинні бути блискучими, а замша – щільною, еластичними, з низьким, густим, рівномірним і блискучим ворсом, мати глибоке і рівномірне фарбування.
Юфть повинна бути добре обрізаною та обробленою по всій площі, мати не ламку лицьову поверхню. Для взуттєвої юфті характерні м’якість і повнота, для сандальної – пружність, але не жорсткість.
Шкіра для низу взуття повинна мати рівномірний колір, повинна бути повністю продубленою, добре обробленою по всій площі, не ламкою, без вітдушистості. Шкіра для низу взуття неточних і клейових методів кріплення характеризується еластичністю, а шкіра для низу взуття гвинтового і шпилькового методів кріплення – щільністю. Шкіра для ранта, крім цього, повинна бути гладкою з чистою поверхнею.
